Чим є сьогодні текст про мистецтво?
Який набір критеріїв його визначає і за яке символічне поле цей текст несе відповідальність?
Чи є сенс говорити про про арт-критику як про єдину практику, чи це просто набір різножанрових діяльностей?
В світову теорію та історію кіно вписано не одну «нову хвилю»: від найбільш знаної французької до тайванської 80-х років та румунської, представники якої активні й сьогодні. Існують різні критерії визначення «нових хвиль» у національних кінематографіях, але зазвичай це напрями, що об’єднують режисерів, чий художній метод разюче відрізняється від панівних підходів свого часу. «Чехословацьке кінематографічне диво»–одна з найяскравіших культурних течій 60-х років, чий нетривалий розквіт залишив по собі стрічки, сповнені сміливого гумору, технічних новацій, критичного бачення й проговорення незручних для соціалістичного ладу тем.
Історія українського кіно, хоч і строката, та навдивовиж цікава, адже наші режисери фільмували ще від початку зародження кіноіндустрії. Відтак можемо вести літочислення нашого кіно ще від 1893 року, коли Йосип Тимченко вперше відзняв рухливі картинки вершників і метальників списів. Відтоді на теренах України розпочалося активне кіножиття, як в підросійському Києві чи Одесі, так і в підавстрійському Львові.
