Українські кінострічки специфічного досвіду: від артхаусу до трешу

Оновлено: лист 21


Однією з найбільших цінностей в кіномистецтві є саме те, що воно дозволяє поринути в цілком відмінну від нашої реальність, прожити певний час поза межами звичного часопростору. Ця новостворена, сконструйована реальність не мусить бути комфортною та догоджати глядачеві приємними кадрами, зрозумілим сюжетом, красивими акторами. Навпаки, якщо ми відчуваємо розгубленість, злість, дискомфорт, сором чи будь-які інші не вельми позитивні емоції під час перегляду — це насправді дуже цінний досвід. Бо він дозволяє задуматися про те, що саме викликає в нас таку реакцію, показує зображуване з неочікуваних перспектив, вказує на справжні проблеми сьогодення, які дійсно викликають біль.


Розгляньмо 7 різножанрових, навіть полярних фільмів, які хоч і були створені в Україні за часів незалежності, але показують наші реалії з неоднозначних перспектив. У цій добірці поєднані і життєві фільми, від реалістичності яких стає дуже лячно, і сюрреалістичні картини з широким простором для інтепретацій та галюциногенним ефектом, і трешові стрічки, які теж насправді яскраво промовляють про наше сьогодення, хоч додивитися їх до кінця ще той виклик!

«Delirium», реж. Ігор Подольчак, 2013

Кадр із фільму «Delirium»

«Delirium» (у перекладі з лат. — марення) — другий фільм українського кінорежисера, художника, куратора сучасного мистецтва Ігоря Подольчака. Стрічку знято за мотивами повісті «Індуктор» Дмитра Білянського.


Кінокартина зображує сім'ю, яка поринула у хворобливо-меланхолійне марево після похорону. Режисер вдало передав притаманний його творчості сюрреалізм та психологізм за допомогою приглушених кольорів, спеціальної оптики та спотворення зображення, через що візуальні образи справляють таке сильне враження.


Насправді сюжет у фільмі – це щось другорядне, фікція на тлі якої розгортаються внутрішні глибокі переживання героїв.


Побічна дія: фільм викликає дезорієнтацію в просторі та легке головокружіння. Є ризик того, що свідомість на деякий час утече від вас. З'явитися бажання звернутися до праць Юнга.

«Плем'я», реж. Мирослав Слабошпицький, 2014

Кадр із фільму «Плем'я»

«Плем'я» — кримінальна драма, дебютна стрічка Мирослава Слабошпицького. Світова прем'єра фільму відбулась у 2014 року на Каннському кінофестивалі, кінострічка здобула понад 40 нагород та премій.


У фільмі розкривається історія Сергія, який прибуває до інтернату для глухих. Там він вступає в кримінальне угрупування «Плем'я» й знаходить своє кохання. Головною особливістю стрічки є те, що у ній ви не почуєте жодного слова, адже актори спілкуються за допомогою української жестової мови. Велика кількість нагород та участь в численних кінофестивалях ще раз доводить, що усі ми послуговуємося однією мовою – відчуттями, адже аби осягнути кохання, ворожість, сором, щастя нам не потрібні слова.


Побічна дія: усі слова втечуть у небуття на дві години (а то й довше), то ж доведеться навчитися відчувати світ лише за порухами тіла та мовою жестів.

«Атлантида», реж. Валентин Васянович, 2019

Кадр із фільму «Атлантида»

Фільм зображує життя Донбасу у 2025 році, після повернення окупованих територій внаслідок перемоги України у війні з Росією. У стрічці знялися лише непрофесійні актори, які брали участь та волонтерили війні або служили у Збройних силах України. Фільм здобув перемогу на Венеційському кінофестивалі у програмі «Горизонти».


Кінокартина складається здебільшого із довгих статичних кадрів, що зображують спустошене війною навколишнє середовище та місцевих жителів і волонтерів, які попри відчуття безнадійності та покинутості їхнього зовнішнього світу намагаються зберегти життя принаймні в собі.


Побічна дія: від стрічки дуже холодно, таке відчуття, наче під час споглядання донбаських краєвидів вітер, що блукав обабіч каміння, потрапив усередину вашого тіла. Особливо обережними треба бути тим, хто схильний впадати в апатію, адже від деяких сцен у фільмі вам буде страшенно лячно, тому рекомендуємо не переглядати цей фільм наодинці.

«Зошит війни», реж. Роман Любий, 2020

Кадр із фільму «Зошит війни»

Прем'єра фільму відбулася на фестивалі Docudays UA (2020), де він здобув приз глядацьких симпатій та 2 спеціальні нагороди. «Зошит війни» теж торкається теми російсько-української війни, але він кардинально відрізняється від попереднього.


Кінострічка є документальною, і вона особлива тим, що її змонтували з особистих відеозаписів військових. Таким чином глядачі не просто дивляться "якийсь фільм про війну", а, через фільмування від першої особи, вони повністю поринають в буття на Сході України. До того ж кінокартина набуває рис сюрреалістичності через чергування непоєднуваних кадрів, та водночас фільм вражає щирістю та правдивістю зображуваного.


Побічна дія: виникають відчуття, наче ви потрапили до кишені українських військовослужбовців і бачите все з їхньої точки зору; досить моторошно і водночас чуттєво.


«Мудаки. Арабески» (Кіноальманах, 2011)

Кадр із фільму «Глухота» (реж. Мирослав Слабошпицький), з альманаху «Мудаки арабески»

«Мудаки. Арабески» — український кіноальманах, в якому зібрано 18 короткометражних фільмів на гостросоціальні теми. Кінострічки оповідають про проблему рагульства в Україні та в іронічній формі висвітлюють “перлини” нашого громадянського суспільства.


Маніфест авторів альманаху:

«Кожен час має своїх героїв. Про них співають пісень, пишуть книжки, створюють фільми, їх наслідують — лицарі, воїни, мислителі, поети, музиканти… Змінюються часи, змінюються герої. На відміну від попередників, герої нашого загадкового часу не воюють, не відкривають нових земель, не пишуть книг, і, зазвичай, їх не читають. Вони, діти «стихійної демократії», просто живуть. Ходять по крамницях, дивляться телевізор, п'ють пиво, длубаються в носі… Їх можна зустріти в метро, на вулиці, в ліфті, ба — навіть у себе вдома. Вони підкорили країну, не доклавши жодного зусилля. І коли замислюєшся, чи завжди було їх так багато, то дедалі важче знайти достатньо арґументів для категоричної відповіді — ні».


Побічна дія: цей фільм гарантує передоз рагулівством. Будьте готові до того, що доведеться відбиватися від флешбеків з життя, адже герої стрічок дуже нагадують наших знайомих, сусідів та просто випадкових перехожих, що поводяться як мудаки.

«Брама», реж. Володимир Тихий, 2017

Кадр із фільму «Брама»

«Брама» — містична драма про Чорнобиль режисера Володимира Тихого, який також відомий за свої фільми “Зелена кофта” та “Наші котики”. Фільм заснований на п'єсі Павла Ар'є «На початку і наприкінці часів».


Кінострічка розповідає про сім'ю баби Прісі, яка мешкає у зоні Відчуження та ловить потаємні сигнали з космосу. Вона вважає, що напередодні Чорнобильської трагедії влада вийшла на зв'язок з інопланетянами, що й призвело до вибуху на АЕС. Внаслідок викиду радіації, в Чорнобиль потрапили різні чарівні та дивні істоти, а також з'явилися Ворота, що ведуть в інший вимір. Не дарма баба Пріся подружилася з неземними істотами, адже саме вона дізнається про можливу катастрофу, яку ще можна не допустити.


Побічна дія: можливі галюцинації від чорнобильських грибів, будьте обережні й ліпше не пригощайтеся з рук баби Прісі. Також після фільму ще кілька діб ви будете бачити портал з інопланетянами.

«Штольня», реж. Любомир Левицький, 2006

Кадр із фільму «Штольня»

«Штольня»перший український жахастик, уже культовий трилер Любомира Левицького.


Кінострічка оповідає про групу студентів-археологів, які разом із професором вирушили на розкопки в пошуках Перуна. Однак, після входження в печеру, експедиція перетворилася на справжню гру на виживання. Містичне Щось зводить з розуму молодих людей і лише найстійкіші зможуть вистояти до кінця.


З моменту виходу стрічки пройшло 15 років, і з сучасної точки зору стрічка виглядає дещо штучно через поєднання стилю американських жахастиків з українськими реаліями. Зараз цю стрічку важко назвати жахастиком, адже в деяких моментах вона занадто передбачувана та смішна.


Побічна дія: фільм викликає і крінж, і сміх, і страх водночас. В американських трилерах такого колориту й емоційного поєднання ви точно не знайдете.

«Дзідзьо Контрабас», реж. Олег Борщевський, 2017

Кадр із фільму «Дзідзьо Контрабас»

І на завершення — кітчева комедія «Дзідзьо Контрабас», тому перед переглядом запасайтеся крінжометром. У головних ролях учасники музичного поп-гурту «DZIDZIO» — Михайло Хома, Назарій Гук та Орест Галицький.


Стрічка розповідає про пригоди трьох друзів, які їдуть в Польщу перевозити контрабанду. Головні герої зроблять усе, аби здобути легкі гроші — переодягнуться в греко-католицьких священиків, вкрадуть гроші у церкві, підуть слідом за імпульсивною ля-фам фаталь на мотоциклі, яка теж має власні інтереси та плани.


Побічна дія: фільм викликає сильне бажання сісти в червоний кадилак і поїхати чи то якомога далі від фільму, чи, то просто в Польщу.




22 перегляд0 коментар