Помин

Оновлено: 21 лист. 2021



Короткометражка Ірини Цілик «Помин» (2012) розповідає історію про переосмислення дитинства Женею та тлі продажу дідусевого будинку в селі. Прем’єра фільму відбулась на Berlinale 2013. Стрічка має численні нагороди (премія «Найкращий ігровий фільм» від «Kinolitopys» IFF) та показувалася на фестивалях у Німеччині («10th Filmfest Eberswalde»), Греції («19th International Short Film Festival in Drama»), Франції (34th European Short Film Festival of Villeurbanne), Румунії («Romania International Film Festival»), Тайвані («20th Women Make Waves Film Festival (WMWFF)»), Ірані («30th Tehran International Short Film Festival») та Вірменії («ONE SHOT» IFF).


Фільм знятий за мотивами однойменного оповідання авторки — Цілик вміє талановито висловитися як за допомогою слів, так і візуальних образів. Головна відмінність між текстом та стрічкою — сатиричність оповідання. Важко стримати посмішку, читаючи його, , натомість фільм занурює в атмосферу меланхолійності.

Фільм показує одну добу з життя героїні, проте їй цього достатньо, щоби відчути глибоку ностальгію за дитинством та розворушити жаринки спогадів про дідуся, який помер кілька років тому.


Женя приїхала з коханим Максимом аби домовитися про передачу будинку бабі Раї, яка з радістю їх зустріла (атож, у село не так часто хтось навідується). Побачивши місце, в якому вона виросла, Женя вирішила переночувати в будинку, віддати певну данину діду, пом'янувши його у рідній оселі, а зранку — на кладовищі.


Фільм дуже естетичний за рахунок правильно підібраних ненасичених кольорів, похмурої погоди й туману, що співвідносні з внутрішнім настроєм дівчини. Композиційні рішення та автентичні інтер'єри будинку немов промовляють до Жені кожним елементом побуту, таким як її світлина в трюмо, вишиті дідом картини на стінах тощо.


Занурення в дитинство наскрізною ниткою супроводжує Женю, адже режисерка використовує появу на загальних планах світловолосої дівчинки (Жені в дитинстві) поруч з дорослою героїнею . На сценах перетину минулого й сьогодення дівчата не взаємодіють, вони мовчки спостерігають за рухами одна одніє, залишаючись цілком в своїх думках.


Найбільш промовистою є сцена під час ночівлі в домі, коли камера горизонтальним проїздом переходить від Жені, яка лежала на ліжку, до сусідньої кімнати, де в дитинстві вони з дідом співали “Bésame mucho” біля грубки - сільської пічки. У пісні йдеться про любовні пориви, і це виглядало дуже контрастно з тим, як вона в реальному часі лежала обабіч хлопця Максима, що не розуміє її.


Минуле й теперішнє: два чоловіки


Протягом усього фільму простежується чіткий контраст та протиставлення між сценами з дідусем та хлопцем. Дід мав глибоке мислення та співчутливе серце. Він був місцевим диваком через освіченість, любов до культури та чутливість до усього живого, навіть тварин, що не дають молока. Для Жені спогади про нього наповнені особливим хвилюванням , бо він єдиний, хто розумів її без слів, що відчувалося навіть у сценах, де вони просто сиділи поруч. Женя з дідусем проводили разом дуже багато часу — вони, розмовляли про існування раю для корів, бавилися надворі, співали пісні.

Натомість хлопець “Жеки” (як він її називає) постійно висить на телефоні через перемовини з німцями, адже незабаром пара переїде до Німеччини. І доки Женя поринає у солодкавість дитинства, її коханий Максим не усвідомлює наскільки важливою є ця поїздка для дівчини і навіть не намагається зрозуміти її, постійно кидаючи німецькі слівця по той бік телефону.

Хлопець ігнорує почуття дівчини і не надає жодного значення тому, як поміж іншого вона промовилась, що не хоче переїжджати закордон. Я вважаю, що Женя почуватиметься чужинкою в іншій країні не лише через інше культурне середовище і віддаленість пам'яті про минуле, а й через хлопця, який хибно думає, що розуміє її.


“Ойойой, а чьи это глазки плачут? Ты что, взяла приданое? Помни, что более 23 кг в самолет не пускают”, — ось так відреагував Максим, коли перед від'їздом Женя, розчулившись, забрала вишиті дідом картини.


Не дивно, що дівчина відповіла йому, що, може, вона не хоче закордон. На цьому моменті стає зрозумілим, що вона готова подолати його обіцянки про заможнє життя й німецькі сосиски та обрати власний шлях.


Остання берегиня на селі та куди зникають яблука


Не забуваймо, що Женя приїхала продавати будинок баби Раї, яка вже розпланувала що та де буде в оселі. Промовистою є сцена, де жінки за столом обговорюють між собою плани на майбутнє будинка, в той час як Максима не видно за стіною. Все, що перебуває в нашому полі зору — це його руки, які швидко пересуваються по смартфону, що свідчить про його максимальну незацікавленість у всьому, що відбувається довкола.

Ми не бачимо інших мешканців, зі слів Раї стає зрозуміло, що в селі залишилося “три каліки”, бо всі пороз'їжджалися . Рая виконує роль ключниці, своєрідної провідниці у світ дитинства Жені, адже вона чи не єдина зосталася в цьому селі й доглядалаза будинком діда. Перед нами архетипний образ бабусі, яка не жаліє гострого слова, не випускає без наповнених животів гостей з хати та все про всіх знає.


Важливо, що саме жінка зберігає пам'ять про минуле села, знає факти з життя мешканців та може пригадати місцеві традиції. Якщо відкинути конотацію слова “берегиня” як хранительки сімейного вогнища, то воно ідеально накладається на статус баби Раї, яка оберігала село своєю присутністю, та була тут чи не єдиним джерелом мудрості й енергії. У традиційній культурі бабуся через широкий життєвий досвід має авторитет, бо саме вона має зв'язок з культурою, думками, речима предків. Уся тяглість традиції лягла на плечі Раї. За кілька років нікому буде відкрити це “джерело мудрості”.

Напівмертве село метафорично окреслює занепад культури берегинь, коли старші жінки володіють унікальною інформацією та, відповідно, авторитетністю, адже в сучасному світі пам’ять змінюється й інформацію можна знайти незалежно від віку, поступово втрачається тяглість традицій передачі інформації від жінок. Раніше це набувало усної форми, перероджувалося у фольклорі, піснях або ж відбивалося на речах, створених жінками (як-от вишиванка чи вишита картина), то тепер ми можемо зробити аналіз жителів певного населеного пункту лише за допомогою інстаграму.


Женя остання, хто переймає пам'ять про мешканців села від Раї. В одній з фінальних сцен дівчина підхоплює кілька плодів під дідовою яблунею — аж раптом вона помічає, що кожне яблуко підписане чиїмось іменем. Після цього вона приходить до баби Раї, щоб та розповіла їй про знахідку. Після розповіді баба обіцяє, що роздасть яблука місцевим і залишає фрукти на лавці, проте яблука ніхто не отримав, бо їх з'їли кози. Ця сцена показова, адже баба Рая не змогла вберегти пам’ять у своїх руках, тому ці іменні яблука потрохи знищуватиме час.


Можна порівняти Женю і бабусю Раю, як два відмінні жіночі образи, що символізують зміну способу переосмислення пам’яті поколінь: Женя — мобільна та молода, вона може опинитися і пристосуватися до будь-кого місця, бабуся все життя акумулювала досвід та знання в собі, певно, їй не було сенсу переосмислювати певні речі, які вона брала на віру чи переймала від предків. Женя багато думає і рефлексує, можливо, заглиблюючись до рівня самокопання, що не притаманно бабі Раї.


Навздогін дитинству


У фільмі є сцена, де під час заправляння постелі, Максим збив Женю наповал на ліжко і милим тоном почав говорити про те, як вони добре заживуть закордоном. Дівчині не сподобалося, що він себе так повів з нею, проте вона покірно лежала, і не дуже певно відповідала на його фрази. Натомість наступного ранку дівчині вистачило сміливості заявити йому, що вона не хоче їхати в Німеччину.


Наприкінці Максим та Женя поїхали назад у місто. У фінальних кадрах почергово їхали позашляховик та дівчинка на велосипеді. Дівчинка намагалася наздогнати власницю спогадів, проте їй забракло сил на швидкості. Фінальний кадр зображує машину, що зупинилася на узбіччі неподалік від велосипедистки. Я сприймаю цей кінець

позитивним, адже вважаю, що Женя знайшла в собі сили здобути незалежність і ступити на власний шлях.


За ніч дівчина переосмислила багато речей. Я припускаю, що ця саме рефлексія допомогла їй відновитися та повернутися до витоків власної особистості, адже саме дід значно вплинув на становлення дівчини і ми бачимо наскільки болючим та сентиментальеим для неї був сам лише досвід пригадування. Як на мене, якби не ця поїздка, то Женя далі б пливла за течією, жила б в цих пустих стосунках з Максимом, які з перших же діалогів викликають т враження, наче це випадкові люди потрапили в одну автівку.



59 переглядів0 коментарів