«Кораблик»

Оновлено: лист 21


Скільки вікон навколо нас, світла в яких ми не бачимо? Але й там є життя: бурхливе, суперечливе та меланхолійне. Саме про це розповідає фільм «Листопад», випущений в 2014 році українською режисеркою Марією Кондаковою. Головною героїнею є двірничка Валя — жінка, дні якої схожі на всі інші й єдине, що пробуджує в ній інтерес — це приготування чогось цікавого на обід.

Протягом двадцяти однієї хвилини ми спостерігаємо за подіями, що трапляються з головною героїнею. Однією з них стає зустріч з Колею. Він з’являється просто неба та просить про допомогу — перев’язати рану. І Валя погоджується. Вона впускає незнайомого чоловіка в свою квартиру так само легко, як і до свого життя. Тільки ввечері вона дізнається його ім’я, але Коля не розповість про свою роботу. Тому що він просто є одним з гостей цієї квартири, яку йому треба буде залишити. Ввечері герої вирішують випити, а після цього відверто розмовляти. Валя розповідає про свою мрію поїхати в Італію, але вона цього не зробить, бо там забагато сміття й сама героїня просто не зможе усе прибрати.



Тоді Коля посміхається, починає складати паперовий кораблик й каже, що Валі треба змінити свою точку погляду. Замість цього вона змінює сукню на дуже гарну, червону. А мрія про Італію залишається висіти на стіні як той кораблик, що зібрав Коля.

Вранці головні герої мусять розлучитися: незважаючи на те, що Валя змогла відчути себе потрібною поряд з чоловіком, Коля мусить піти у той хаос, звідки він з’явився. Він отримує кулю виходячи на вулицю. І все, що залишається героїні від нього — це паперовий кораблик на стіні та пачка грошей поряд із ним (мал. 2). Хто зна, чи візьме Валя ці гроші та нарешті поїде в Італію? Або одягне жилетку двірнички та повернеться до своєї праці?



Крізь весь фільм лунає думка про вибір Валі: чи зможе вона його зробити та чи є в неї взагалі цей вибір? Дилема розкриває хвилювання головної героїні — вона ніби знаходиться в світі, де їй немає місця. Коли Коля залицяється до Валі, він не питає її, чи хоче вона цього. Це змушує звернути увагу, що головне — це вибір чоловіка. Так, саме поряд із Колею ми бачимо розкриття героїні з боку сюжету, але сама для себе Валя залишається закритою книгою, яка не хоче бути прочитаною.

У фільмі велика роль відведена технічним аспектам: постановці кадру й музиці. Перший образ, який зустрічає нас у стрічці — це самотня Валя, яка лежить у своєму ліжку.



Потім цей самий план повторюється: вже поряд із Колею, де героїня мала б бути щасливою, але вона все одно знаходиться в своєму світі самотності. Оператори підкреслюють цей психологізм, змінюючи широкий план на крупний. Окрема роль відведена музиці: це меланхолійні мінорні композиції, що допомагають нам поринути в світ головної героїні. Вони символізують самотність та безвихідність, які переслідують Валю. Завдяки цьому ми на фізичному рівні відчуваємо збентеження та смуток за життя героїні. Настрій підтримується кольорами, в яких знятий фільм. Це холодні блакитні відтінки на вулицях міста й теплі рожеві на кухні Валі. Така дихотомія сприйняття підкреслюється завдяки прийому корекції кольорів: на подвір’ї знаходиться небезпечний холодний світ, і тільки у своїй квартирі Валя може відчути цю теплу рожеву ауру, знявши з себе жилетку та одягнувши сукню.

Фільм дозволяє нам підгледіти життя звичайної людини, яка мріє про Італію, але ми ніколи не дізнаємося, чи поїде вона туди. Завдяки аудіо-візуальним прийомам режисерка досягає ефекту подвійності нашого сприйняття, фактично розділяючи зовнішній і внутрішній світ Валі. А сюжет фільму лише підкреслює самотність та безвихідність світу, в якому опинилася головна героїня. Це саме та стрічка, яка задає питання «а скільки вікон навколо нас, світла в яких ми не бачимо?».





41 перегляд0 коментар