ЧЕХОСЛОВАЦЬКА НОВА ХВИЛЯ: СВОБОДА, МОЛОДІСТЬ, ПРОТЕСТ

Оновлено: 21 лист. 2021


В світову теорію та історію кіно вписано не одну «‎нову хвилю»: від найбільш знаної французької до тайванської 80-х років та румунської, представники якої активні й сьогодні. Існують різні критерії визначення «‎нових хвиль» у національних кінематографіях, але зазвичай це напрями, що об’єднують режисерів, чий художній метод разюче відрізняється від панівних підходів свого часу. «‎Чехословацьке кінематографічне диво»одна з найяскравіших культурних течій 60-х років, чий нетривалий розквіт залишив по собі стрічки, сповнені сміливого гумору, технічних новацій, критичного бачення й проговорення незручних для соціалістичного ладу тем.


На початку 60-х років у Чехословаччині, як і в інших країнах Східного блоку, відбувались процеси десталінізації. Часткове послаблення цензури та потужна державна підтримка націоналізованої кінематографії дала молодому поколінню режисерів, здебільшого випускників Празької кіношколи FAMU, поле для експериментів та реалізації. На відміну від представників французької нової хвилі, чехословацькі митці не мали клопоту з пошуком фінансування, але й не цурались кусати руку, що їх годувала. Тонка критика влади й плазування перед авторитетами, висміювання картонної комуністичної моралі та гасел: кожна знята на державний кошт стрічка мала свою «дулю в кишені». Молодь бажала бачити на екранах живу чуттєвість та емоції, замість кліше соцреалізму, тому в фокусі стрічок 60-х часто були пересічні люди, студенти й робітники, ролі яких виконували непрофесійні актори. Режисери чехословацької нової хвилі створювали своє кіно в короткий проміжок часу між лібералізаційними процесами початку десятиліття та Празькою весною – спробою побудови «‎соціалізму з людським обличчям», що була придушена вторгненням до країни радянських танків та подальшою окупацією. Більшість стрічок, знятих в часи демократизації, було заборонено після 1968, а їх творці були змушені емігрувати, поставити роботу на тривалу паузу, або ж підлаштовуватись до політичних утисків. Лиш в 90-х роках фільми Штефана Угера, Вєри Хітілової, Їржі Менцеля, Юрая Герца та раннього Мілоша Формана стали знову визнаними на території колишньої Чехословаччини. Фільми нової хвилі нині вважають класикою кінематографу, їх критичний погляд на сфабриковану комуністичним режимом дійсність, людиноцентризм і стилістична самобутність роблять їх актуальними поза часом, особливо в країнах, що також прожили свій досвід ментальної та фізичної окупації. До вашої уваги, добірка знакових стрічок для знайомства з «‎Чехословацьким кінематографічним дивом».


Любові білявки / Lásky jedné plavovlásky (1965)

Режисер: Мілош Форман

Андула – молода, прекрасна та в пошуках своєї любові, знайти яку зовсім не просто у промисловому містечку взуттєвих фабрик, де на одного чоловіка припадає по 16 дівчат. В недолугих спробах соціальної інженерії влада організовує вечорниці для знайомств пролетаріату, де дівчина зустрічає Мілду – піаніста зі столиці. Хлопець бажає лише розваг на вечір, а вранці їде з міста, не посилаючи звісток опісля. Андула ж натомість пакує валізку та вирушає до Праги, де на неї не чекають ні Мілда, ні його батьки. Мілош Форман створює трагікомічну історію про відчайдушний пошук близькості в умовах тотальної дезорієнтованості суспільства, котре роками живе під покровом комуністичної моралі.


Потяги під пильним наглядом / Ostře sledované vlaky (1966)

Режисер: Їржі Менцель

У фокусі стрічки Їржі Менцеля, що здобула Оскара в 1968-му році, також молодь, скута обмеженнями та приписами суспільства. Головний герой «Потягів під пильним наглядом» юний та наївний Мілош. Його рідня ніколи не тяжіла до важкої праці, всяко уникає її й молодик. Він обирає професію залізничного наглядача лише тому, що вона не потребує особливих зусиль. Єдине, що справді турбує Мілоша – його цнота та бажання швидше її позбутися. Історія розгортається на тлі подій кінця Другої світової: країна окупована німецькими військами, де одні обирають шлях плазування перед новими авторитетами, а інші чинять спротив. До другої категорії, несподівано для самого себе, потрапляє й Мілош. «Потяги» – драма coming-of-age, що балансує на межі комічного та сумного, адже у світі Менцеля війна не овіяна міфічним пафосом, а смерть – не завжди свідомий подвиг.


Райські плоди / Ovoce stromů rajských jíme (1970)

Режисерка: Вєра Хітілова

Найцитованішою стрічкою Вєри Хітілової та найбільш знаним зразкомчехословацької нової хвилі є її ода свободі та протесту «Стокротки», що зовсім нещодавно були представлені на українському фестивалі феміністичного кіно Filma. Втім, менш популярним, але не менш гідним уваги є останній фільм Хітілової, знятий до заборони її творчості комуністичною владою та довгою перервою у роботі. «Райські плоди» були представлені на Каннському кінофестивалі 1970-го року. Це авангардна стрічка, у якій режисерка щедро експериментує з формою оповіді та монтажем, переосмислює біблійний міф про Адама та Єву, наповнюючи його алегоріями з трагічними сторінками в історії своєї країни та піднімаючи на поверхню аспект жіночої емансипації. Хітілова маніфестує необхідність пізнання як єдиної можливості порятунку в умовах тотальної брехні та сфальсифікованої дійсності режиму.


Валерія та тиждень див / Valerie a týden divů (1970)

Режисер: Яроміл Їреш

«Валерія та тиждень див» – стрічка, про яку часто кажуть, що вона могла б бути значно ліпшою, якби її зняла жінка. Справді, історія в декораціях Середньовіччя про дівчину, котра з настанням своєї першої менструації, відкриває для себе химерний світ відьомства, чар та чуттєвості, мала б більше потенціалу, якби була створена в рамках феміністичної оптики, без об’єктивуючого чоловічого погляду та фройдистських нашарувань. Попри ряд питань, що виникають до фільму в рамках актуальної етики, «Валерія та тиждень див» – візуально довершений зразок сюрреалізму чехословацького кіно 60-х років, поетична казка, що провокує дискусію про жіночу соціалізацію, перепони, що стоять на цьому шляху та умовні багаття, на яких спалюють непокірних.


Вухо / Ucho (1970)

Режисер: Карел Качиня

«Вухо» – дещо кафкіанське дослідження меж людського страху. Це камерна стрічка, у якій подружжя Анни та партійного чиновника Людвіка опиняється у власній квартирі, нашпигованій прослуховувальними пристроями, де кожна деталь дає поживу для тривоги від перебування під поглядом своєрідного Великого Брата. Людвік дізнається про арешт свого начальника, що спонукає його спалювати робочі папери та доводити власний невроз до точки абсурду, втрачаючи розуміння того, де реальність, а де плоди параноїдального стану людини, загнаної в рамки тотального контролю. На тлі недовіри до влади проявляє себе і відсутність порозуміння між самою парою: політичне та особисте тут тісно переплітається. «Вухо» – гротескна історія про страх та позбавлення права на приватність як запоруку функціонування будь-якого авторитарного режиму.


Крик / Krik (1964)

Режисер: Яроміл Їреш

Яроміл Їреш створив мінімалістичну та меланхолійну історію молодої пари, яку охоплюють сумніви перед народженням первістка. Телемайстер Славек залишає свою дружину Іванну в пологовому будинку, але віддалік один від одного, герої пригадують усю канву своїх стосунків: першу зустріч, переїзд, звістку про вагітність Іванни. Та ще більше пару хвилює майбутнє: чи вартий світ довкола того, аби привести в нього нову людину? Через призму приватної людської ситуації, режисер підкреслює почуття незахищеності та відсутності будь-якої впевненості, необхідність змін у суспільстві, втомленому від невизначеності соціалізму.


Сонце в тенетах / Sinko v sieti (1962)

Режисер: Штефан Угер

Юні Бела та Файоло зустрічаються на даху будинку – своєму герметизованому й вільному від нагляду просторі, де знимкують, засмагають та слухають західні платівки. Серед нових панельних районів міста панує роз’єднаність. Підлітки не можуть дійти порозуміння як зі старшими поколіннями, так і між собою, ховаючи за цинізмом та бравадою страх перед дорослим світом. Почуття застою, відсутності перспектив та можливостей для молоді співзвучне з довгим сонячним затемненням, яке спостерігають герої фільму. «Сонце в тенетах» – лірична оповідь, знята з позиції вразливих юних людей, котрі не знають що робити з власною молодістю, життям та шквалом емоцій і питань, які неодмінно викликає процес дорослішання.


Спалювач трупів / Spalovač mrtvol (1968)

Режисер: Юрай Герц

Прага, 30-ті роки минулого століття. Карел, директор крематорію, напозір зразковий сім’янин, батько двох дітей, має дивну ніжність до своєї роботи: усім розповідає, що майбутнє похоронного бізнесу саме за кремацією, любовно оглядає свої володіння та проводить екскурсію наляканому стажеру, цитує Тибетську книгу мертвих та запевняє, що єдиний порятунок від страждань – у смерті. Потрапивши під вплив авторитетів, Карел проникається ідеями нацизму: впавши на благодатний грунт вони поступово зводять героя з розуму. Він Забуває власну ідентичність та відмовляється від своєї національності на користь уявної належності до всього арійського, Карел втрачає контакт з реальністю, доводячи банальність зла та легкість спуску пересічного індивіда на дно людських вад.




51 перегляд0 коментарів