Епопея «Братів»: маринад «братніх народів» в консервній банці 90-х.

Як культова дилогія створила культ насилля міленіуму.



«Я узнал, что у меня есть огромная семья!» — з радістю трирічної дитини декламує Данило Багров, одіозний персонаж Сергія Бодрова-молодшого, натираючи ствол пістолету. У попередній сцені цей квазіпатріотичний віршик дійсно декламувала дитина — школяр, приблизно п’ятикласник. Десь на тому ж рівні зупинився і психологічний розвиток головного героя фільмів «Брат» і «Брат-2» — протагоніста-вбивці Данила Багрова, кумира 90-х.


За кілька хвилин екранного часу милий хлопчик з «Брата-2» відстрелить голови п’ятьом людям у домі російської проститутки, а потім варитиме раків посеред Нью-Йорку, пафосно розмірковуючи про «правду і силу». Фільм розберуть на цитати, на найдрібніші кісточки пострадянської ментальності та російської національної мрії про месію «без страха и упрека». Без освіти, жалю та тіні інтелектуального осмислення реальності. Словом, нічого зайвого.


Тільки правда — як би дивно це не звучало.


Прінтскріни з другого фільму дилогії


Олексій Балабанов, сценарист, режисер і батько «Брата», потрапив на війну в Афганістані відразу по закінченню перекладацького факультету. Досвід, який він звідти виніс, став базовим поверхом особистості Данила Багрова — ідола 90-х, фольклорного героя нестабільної молоді, яка намагається всмоктати у себе Велике Місто.


«Весь мир насилья мы разрушим

До основания, а затем

Мы наш, мы новый мир построим,

Кто был ничем, тот станет всем» — обіцяв пролетарський гімн.


Над характером Багрова височіють комплексні надбудови інших поверхів: месіанська пустотна міфологема великої, чесної й всіма неправедно ображеної Росії; внутрішня пасивна агресія пострадянських людей, які мусили збирати уже реальний «новый мир» на уламках недобудованого комунізму. Де ті, хто були «ничем», дійсно стали «всем» — тільки світ насилля з «Інтернаціоналу» від цього нікуди не зник.


Він став тільки страшнішим. Настільки, що росіяни — і, варто бути чесними, величезна кількість українців і білорусів — з радістю сприйняли появу справедливого вбивці з пронизливими синіми очима, який прийде і покарає неконтрольоване зло. Бандитизм, звісно, поганий, але якщо бандит свій, з народу, с «это всё моё родное» на вустах, то насправді хороший. Бо несе в собі всю невисловлену агресію, весь колективний пострадянський біль нездатності захиститись, все інфантильне бажання захисту від зла за будь-яку ціну. Навіть ціною «меншого» — буцімто чесного, благородного зла з плеєром на поясі, простим, як двері, поводженням та бажанням захищати своїх від чужих. Чисто тобі ще один російський Воланд у розтягнутому светрі з секондхенду.


Кадр з першого фільму дилогії

Рекет і силове підприємництво


Класична ситуація школи 1990-х-2000-х: дівчатка прагнуть стати дружинами бандитів, хлопчики — самими бандитами. Учені, журналісти, пожежники, політики та письменники бліднуть перед силою нових соціальних рольових моделей — силою «причинённого добра» і «спасительного насилия». У лексиконі людей поселяється тюремний жаргон зі всіма «зашкварами» та «опущеними», у книгарнях продаються біографії «воров в законе». А по телевізору крутять «Брата» і «Брата-2».


СРСР, як поліцейська держава, впав. Йому на зміну приходить силове підприємництво: колишні спортсмени, військові, ветерани Чечні та Афганістану, криміналітет — люди, які прекрасно володіли зброєю, але часто не володіли собою. Натомість уміли об'єднуватись в бойові братства, не боялися насильства і застосовувати його на інших. У «силовий бізнес» швидко увійшли й згуртовані етнічні діаспори, переважно з колишніх центральноазійських радянських республік. Котрих «всеобщий старший брат», Росія, ніколи не соромилась «по-братерськи» принижувати.


Відомий епізод у трамваї, коли Данило з пістолетом вибиває штраф з «черножопых гнид» — класична російська ксенофобія, як варіант напівімперської живучої норми, була сприйнята на «ура». Кожен хотів бачити себе сильним захисником слабких, Данилом з пушкою — насправді відчуваючи себе заляканим і забитим контролером трамваю.


Кадр з першого фільму дилогії

«Брат-2», як протяжна дитяча істерика «старшого брата»


«Брат-2» — щемка історія про те, як два російські бандити поїхали визволяти ще одного «брата» від поганих і порожніх американців, зустріли там російську проститутку, яку врочисто повернули «на родину», і впродовж двох годин фільму вбивали, філософствували та хаяли «бездуховну Америку».


Фільм цікавий тим, що його можна розглядати і як класичний приклад проімперської агітки перших років президентства Путіна, так і метанасмішку над станом суспільства та гаслами, якими його годувала російська пропаганда. Останнє виглядає більше бажаним, аніж дійсним.


Тропи та персонажі, які пізніше стануть ідеологічними штампами, і ввійдуть складовими до канону рускомірія: темношкірі сутенери та гангстери з бідних районів, яких проституйована росіянка задумливо похвалить за «дикость и первобытность»; американська буцімто зацикленість на матеріальних цінностях (у той час, як сам Багров впродовж дилогії роздає «чесно» зароблені убивствами долари направо і наліво).


Кадр з другого фільму дилогії

І, звісно ж, смішна, пафосна і навсправжки слабка українська мафія. «Москаль мені не брат», — відповідає українець старшому Багрову. «Бендеровец» — вищить у відповідь Віктор. Київський друг Данила живе у Хохловському провулку Москви, а одного з українських мафіозі вбивають зі фразою «Вы мне еще за Севастополь ответите». Бандерівець, який звивається на підлозі туалету, виглядаючи слабким і наляканим, цілковито задовольняє імперське его деяких своїх глядачів. Нехай триклята Америка і височить над Росією-матушкою своїми хмарочосами, але завжди можна заспокоїти власний комплекс неповноцінності приниженням «младшего брата». Загальновідома формула: хочеш щось знецінити — зроби це смішним і недолугим.


В одній зі сцен, коли Данила створює чергову саморобну зброю, звучить пісня «Коли тебе нема» Океану Ельзи. Показова річ: нікого з творців фільму не збентежила принизлива репрезентація українців і одночасне використання саундтреку львівського гурту. Навряд чи Вакарчук знав усі особливості відеоряду «Брату-2» — або ж навряд чи у двохтисячних хтось з українських музикантів усвідомлював, що імперська ксенофобія легко переливається у повномасштабну військову агресію. Український шоу-бізнес мав за честь бути пов’язаним з великим російським ринком, українські артисти з усіх сил намагалися отримати російського слухача, ротації на російських радіо чи участь у російських проєктах. Звичка сміятись або ж, принаймні, не реагувати на жарти про «хохлов» була надто глибоко закорінена в україно-російських відносинах. А «Брат» і «Брат-2» виходили у прокат в перші роки правління Путіна та ідеально накладались на улюблені ним «мочить в сортире», «можем повторить» та ставлення до насильства, як до ідеального способу вирішувати суперечності.


Данило, який весь свій досвід війни окреслює фразою «да в штабе отсиделся», насправді не має чітко вираженого шляху героя чи розвитку персонажа. Він — ходяча міфологема, збірник гештальтів, які намагається закрити режисер у свідомості своїх глядачів. Маючи потенціал до розкриття та осмислення досвіду воєн, на які зі шкільних парт потрапили мільйони хлопців колишнього СРСР, Балабанов і продюсер Сельянов обирають романтизацію цього досвіду. Щедро здобрюючи насилля і бандитизм сенсовними гірляндами російського року, тим самим освячуючи культовими композиціями культове насилля. Би-2, Наутилус Помпилиус, Сплин, Бутусов, Агата Кристи, Танцы минус і Земфіра ніби замінили Данилу розвиток персонажу та особисті якості. Таку музику слухає! Точно класний хлопець.


Багров говорить поп-співачці Ірині Салтиковій, яка грає його коханку:


— Просто на войне такую музыку не слушают - она не настоящая. — На какой войне? Здесь мир, здесь другие законы. И я эту музыку пою.


Жіночі ролі у фільмах можна розподілити на три категорії. Перша: стражденна Свєта, яка буде героїчно виходжувати свого чоловіка, кухонного боксера та алкоголіка, і тому так само спокійно переносити зґвалтування та побої від мафії, яка шукає самого Багрова. Вічний образ мучениці за незрозуміло-що, російська мадонна страждань і болю, яка все стерпить, простить і покриє.


Інші типажі презентують юна Кет в шкірянці й під кайфом, готова переспати з Багровим, але не віддати йому здачу з «кислоти»; набір дівчат у сауні, роль яких можна було вмістити у вільний переказ фрази одного з бандитів: «девачьки, уходите, тут серьезный разговор; девачьки, вернитесь, не для разговоров».


І третій, образ трофейної коханки: у Росії Багров спокійно спить з Салтиковою;в Америці, без тіні сумніву в очах — з темношкірою ведучою новин. Жінки в «Братах» або страждають, або з кимось сплять, або їх ґвалтують — своєрідною суб’єктністю наділена лише проституйована Мерилін-Даша, яку, звісно ж, б’ють-ображають і ґвалтують, проте уже з претензією на прообраз побитої-ображеної-зґвалтованої американцями Росії. До статусу людини із власним характером, історією та повною суб’єктністю не наблизилась жодна з героїнь.

«Город – это злая сила. Сильный приезжает – становится слабым. Город забирает силу. Вот и ты пропал…» — говорить німець Гофман, єдина сенсовна одиниця фільмів. Нащадок німецьких петербуржців протиставляє Багрову ціннісні речі в кінці першого «Брата», в той час, як Данило тріумфує в своїй перемозі над містом. Гофман, прообраз наставника, уже бачить, що хлопець не просто не виграв, а здався місту без бою. У другому «Браті» ніякого Гофмана уже немає. У ньому, очевидно, відпала потреба — якщо в першому «Браті» прослідковувались якісь натяки на рефлексію та моральні запитання, то в другому на них уже не витрачали ефірного часу.

«Брат» і «Брат-2» — це констатація 90-х, ода 90-х, дві консервні банки з 90-ми. Прославлення насилля; заколисування будь-яких моральних акцентів, які не вписуються в агітку; експлуатація жіночих образів лише для еротичних чи насильницьких сцен; і національний герой-убивця, якого непогано б показати психіатру. Залиті формаліном ідеали та погляди, які вартують існування, просто щоб зрозуміти, наскільки низьким був старт, з якого пострадянські країни відновлювали свої державності.


Не дивно, що Росії так і не вдалось.




6 перегляд0 коментар