Маленькі Нідерланди

У Музеї Ханенків відкрилася виставка «Дар Щавинського», на якій презентовано твори мистецтва, що були передані до музейного зібрання за заповітом відомого колекціонера Василя Щавинського ще в 20-х роках ХХ ст. Експозиція, як і колекція, являє собою концентроване зібрання гравюр та живопису Голландії та Фландрії, а також деякі антикварні предмети побуту, книги, документи.

Виставка розміщена у двох невеличких залах на першому поверсі музею: одна кімната відводиться гравюрам, інша – олійному живопису. Більшість представлених робіт датуються XVII ст., деякі – на кілька десятків років раніше або пізніше. 

Вигляд експозиції "Дар Щавинського" в Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків

Фото: Руслан Сингаєвський

 

В історії малярства Голландії ціле ХVII ст. найменовують «золотою добою» нідерландського живопису. Після завершення Вісімдесятирічної війни з Іспанією (1568-1648) закріпився поділ Нідерландів на республіку Об’єднаних провінцій (так звана Голландія) та Південні провінції, які залишилися під владою Іспанії. Голландія швидко розвивалася економічно, на роботи образотворчого мистецтва з’явився попит. Слід завважити, що Північні області були відділені від Південних Нідерландів не лише політично, але й у релігійній площині, що мало визначальний вплив на мистецтво. У ХVII ст. художники південних католицьких провінцій працювали переважно над релігійними сюжетами, натомість митці протестантської Голландії писали побутові камерні сцени з повсякденного життя поряд з натюрмортами та заслужили умовне найменування “малих голландців”.  Цей жанровий розподіл також яскраво демонструється колекцією В. Щавинського.

Саме в цей час творили майстри, імена яких багатьом відомі – Рембрандт та Ян Вермеєр. Поряд з ними писали й сотні інших митців, які хоч і не зазнали гучної слави, а проте увібрали чільні тенденції тогочасного живопису й розвинули їх у своїй творчості. Йдеться про популярні теми для картин, умовно окреслені трьома провідними: пейзаж, сцени з повсякдення, символічні натюрморти на темному тлі. Ці художники формують художній і історичний простір першої зали експозиції.

Пейзаж – це перший жанр. Найчастіше у ньому присутні малесенькі фігурки людей, які надають відчуття безпосередньої присутності героїв у їхньому середовищі. Цей прийом називають “стафаж”. Пейзаж тут є головним або рівнозначним поряд із людськими фігурами (залежно від їхнього розміру по відношенню до інших об'єктів, наприклад, дерев чи будинків). Серед колекції «Дар Щавинського» привертають увагу «Зимовий пейзаж» Гейсбрехта Лейтенса (цієї роботи немає у залі виставки, проте вона є частиною постійної експозиції музею і колекції В. Щавинського), «Замок на березі річки» Яна Куленбіра,  «Місто на березі каналу» Ловіса Бломмарта. Про першу роботу у 2008 році вийшла публікація «Доля однієї картини, або таємниця «майстра зимових пейзажів» заступниці директора з науково-дослідної роботи музею Ханенків та кураторки виставки Олени Живкової, присвячена історії «дару Щавинського» та складнощам атрибутації цього пейзажу.

Другий – натюрморт, що якраз у XVII ст. набуває своєї популярності. До збірки В. Щавинського належить  «Натюрморт з квітами в скляній вазі», написаний 1654 року Мішелем де Бульйоном, який, до речі, також входить до постійної експозиції музею. Оригінальними та цікавими з технічної точки зору є два натюрморти маленького розміру, завбільшки з долоню, Яна Войтеха Ангермаєра – «Натюрморт із малиною, вишнями та порічками» (1737) та «Натюрморт із полуницями, черешнями та порічками» (1737). Фрукти надзвичайно деталізовані, художник пише полуничку, промальовуючи кожнісіньку насінину на її поверхні. Це олійні фарби, але не на дошці чи полотні, а на мідній поверхні.

Третій – побутові сцени, які є більш або менш цінними не лише з художньої точки зору, але й для реконструкції повсякденного життя тогочасних Нідерландів. І якщо погляд історика змушує мене дивитися на такі роботи, як на свідчення того життя, яке було таким звичним і буденним для зображених людей і самого митця, то погляд художника вихоплює колірні відношення, композицію, техніку, прийоми. 

 

 

 

 

 

Давід Тенірс ІІ, “Гра в кулі”, колекція Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Для прикладу, до побутового жанру можна віднести роботу «Гра в кулі», що належить пензлю фламандського художника Давіда Тенірса ІІ (1610-1690). Перед глядачем постає сцена дозвілля у тогочасному нідерландському просторі. Справа, на тлі зелених дерев і світлого неба з дрібними пташками, розміщені два коричнево-помаранчеві будинки з великими вікнами. З дверного отвору одного з них виглядає огрядна жінка і дивиться кудись убік – її зацікавлений погляд спрямований на гурт чоловіків, які зайняті розмовами та грою у кулі. Вони мають дещо непропорційні фігури (у них завеликі голови по відношенню до висоти тіла). Чоловіки зображені в простому вбранні: темні штани, різного кольору сорочки та головні убори на зразок кепі чи капелюхів. Очевидно, що вони розділені на дві команди. У складі першої (вони стоять біля жінки, яка слідкує за грою) – троє: той, що у синій сорочці трохи нахиляється вперед і простягає в правій руці кулю, а двоє позаду нього про щось перешіптуються. Трохи далі, зліва, лавка, на якій сидить чоловік у темній одежі і світло-вохристому капелюсі. Він майже розвернутий обличчям до другої команди, а біля його ніг стоїть буцматий червоно-коричневий глек. У її складі четверо чоловіків, які, мабуть, теж ведуть суперечки щодо гри. Робота написана олійними фарбами на дубовій дошці і сповнена дрібних деталей. Складається враження, ніби підглядаєш за тим, як ці люди проводять дозвілля, мимоволі виникає бажання дізнатися правила гри…

 

Теобальд Мішо, “Дорога біля ферми”,  колекція Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Поряд з нею висить «Дорога біля ферми» Теобальда Мішо (1676-1765). Перед глядачем відкривається вид на фламандське селище. Справа, на передньому плані дерев’яна хатина, біля якої стоять руді корови. Перед хатою метушаться жінки, чоловіки, діти, а поряд з ними домашні тварини: кури, пес, свині, коні. Можливо, хтось з них збирається в дорогу, адже один чоловік навантажує віз, запряжений білим конем. Або навпаки, віз розвантажують, а люди щойно приїхали на ферму.  Зліва – ґрунтова дорога; на ній – два вози, що їдуть назустріч один одному. За ними сунуть згорблені фігурки, яким доводиться іти пішки разом з усім їхнім добром. Увесь передній план написаний тонко, переважно теплими охристими та червоними тонами. Удалині з правого боку між сизо-смарагдових дерев видніється ще один будинок. Усе небесне тло так само прохолодне. Фігурки людей мініатюрні, однак можна розібрати і одяг, і що слугувало транспортом. Робота також написана олією на дубовій дошці.

На іншій стіні зали розміщене полотно Петера ван Бредаля «Римська площа з античними руїнами і стадом у святковий день». Воно масштабніше, у порівнянні з рештою, тому перетягує погляд глядача. Тут використаний аналогічний прийом: передній план полотна – тепло-коричневий, задній – холодно-зелений, розбілений синюватий. Такі самі дрібні фігурки людей. Кожен зайнятий своїми справами. Он дівчина грає на якомусь струнному музичному інструменті, схожому на мандоліну, а чоловік – на трубі. Між ними гурт людей, що женуть кудись вівць, кіз, корів. У лівому нижньому куті пара стала до танцю. Усе це на тлі будинків та кам’янистих гір. Немає безперечних доказів перебування Петера ван Бредаля в Італії, проте серед його робіт трапляються полотна, де зображені старі руїни, колони, тому припускають, що деякий час він там жив. Тож тут, на відміну від решти представлених творів, зображено італійський простір, але крізь погляд фламандського художника. 

У першому залі виставки окрім творів живопису, стоїть старовинна шафа. У ній акуратно вискладані книги із подарованого зібрання, що зараз знаходиться у науковому фонді музею Ханенків. Якщо заглянути крізь скло дверцят, то можна помітити, що більшість – іноземні видання з історії мистецтв про творчість окремих митців, каталоги, публікації самого В. Щавинського. 

Другий виставковий зал присвячений офортам. Офорт став надзвичайно популярним у XVII ст. не лише в  Нідерландах, а й по всій Європі, адже такі твори мистецтва можна було тиражувати сотнями. Це значно здешевлювало їхню вартість і робило доступними більшості населення. У фондах музею зберігається 350 гравюр із колекції В. Щавинського. Трапляються релігійні, міфологічні та алегоричні сюжети. 

В очі впадають два відбитки, під якими сидить пані-наглядачка і тяжко зітхає (чи то від того, що до неї надто близько підходять, намагаючись розглянути офорти і сфотографувати їх, чи від того, що їй нудно). Це роботи нідерландського гравера Генріка Гольціуса із серії «Союз чеснот». Усього є чотири аркуші, на яких зображені людські чесноти в алегоричній формі, досить популярній не лише в графіці, але й живописі. На виставці експонується лише 3-ій та 4-ий аркуші серії. Перша – «Союз Правосуддя та Розсудливості». На ній зображені дві оголені жінки, які поєдналися в поцілунку. Вони є антропоморфним втіленням названих чеснот та їх союзу. Жінка, що є алегорією правосуддя, має меч та терези – символи сили та справедливості, неупередженості. Інша тримає в руках дві змії – один із біблійних символів мудрості. Другий аркуш має назву «Союз Злагоди та Миру». Тут також бачимо двох жінок, що поєдналися в цілунку. Символ миру – пальмова гілка, а злагоди – інструмент, що тримає одна з жінок. Припускають, що це станок для виготовлення мотузок, адже вони є знаком єднання.

Привертає увагу ще одна пара офортів Корина Була (1620-1668) із зображенням мавпочок за людськими заняттями. На одному аркуші дві тваринки сидять одне навпроти одного і грають у нарди за келихом якогось напою. А на іншому вони їдять зі спільної тарілки. Гравюри відносять до жанру «зінгеріс». Його характерною рисою є зображення мавп у людському одязі, надання їм людиноподібної поведінки. Часто тваринки уособлювали грішні вчинки, дурість, пияцтво та ще цілий ряд соціальних чи моральних пороків суспільства. Проте у Корина Була офорти з мавпочками мають скорше доброзичливий, аніж висміювальний характер.

 

 

Корин Бул, за Давидом Тенірсом ІІ, фрагмент із роботи з серії “Ігри мавпочок у світі” видавець Франс ден Вінгерде (Антверпен, 1614-1679), колекція Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Живопис та графіка «золотої доби» жанрово різноманітні: від натюрморту з тюльпанами до сюжетних композицій, від релігійних сцен до алегоричних мотивів. Усе це багатство мистецьких утілень нідерландського суспільства та його реальності сконцентровано в двох залах музею. У часі губляться одні прізвища, інші стають відомими для багатьох наступних поколінь. “Дар Щавинського” відкриває нам загублених і малознаних митців Нідерландів. 

Ця камерна виставка – віконце у давно проминулий світ та забуті речі. Фрагменти життя і споконвічні сюжети, які повторювалися раз у раз, зібрані дбайливими руками В. Щавинського майже сотню років тому. Стільком мріється мати змогу мандрувати в часі, то чому б старій картині не стати маленьким порталом у вмерлий світ? 

DSC_2813.jpg
IMG_20200424_195617_edited.jpg
IMG_20200424_195542_edited_edited.jpg
FB_IMG_1587748987591.jpg