Кіра Леонова

«“Сафо”: мить і міт»

Знята у 2008 році Робертом Кромбі на студії “Ялта-фільм”, стрічка “Сафо” вважається одним із перших зразків українського квір-кіно. За сюжетом, донька американського мільйонера Сафо та художник Філ вирішують провести свій медовий місяць на Лесбосі. Триб їхнього розміреного життя розривається, коли Сафо зустрічає Гелену, доньку російського археолога. Героїня закохується і починає змінюватись, відчуваючи дедалі сильніший зв’язок зі своєю античною тезкою. Хай той факт, що цей фільм був знятий британським режисером, і створював певну дистанцію, він все ж став знаковим для українського кіно. Тим цікавіше передивлятись “Сафо” сьогодні й аналізувати стрічку з сучасної перспективи.

Хто убив свою маму

Сюжет убивства батька у текстах культури ми давно звикли віднаходити, вбачаючи у ньому чи то невід’ємну складову ініціації, чи то символічну боротьбу з Великим Иншим, і концептуалізувати, покликаючись на психоаналітичні чи мітологічні інтерпретації. У передмові до Джойсівського Finnegans Wake літературознавець Лен Платт пише, що “цей текст можна інтерпретувати у довільний спосіб, але його не вийде прочитати як історію гонитви за великим білим китом” - втім, виструктурувати його навколо мотиву патрициду не коштувало б особливих зусиль. Але існує і не менш цікавий, дзеркальний, у тій же мірі обтяжений сенсами архетиповий сюжет - убивство матері. Цю добірку складають фільми, сюжети яких містять у собі буквальні чи символічні замахи та вдалі спроби вбивства матері/ материнської фігури.

Любий щоденник… : “Педагогічна поема” і проблеми кіноадаптації

Стрічка “Педагогічна поема” 1955 року є екранізацією однойменного автобіографічногороману Антона Макаренка, в якому той документує процес створення колонії для безпритульних дітей у Совєтському Союзі двадцятих років, а також оповідає про педагогічні пошуки, в межах яких він, рухаючись наосліп, пробував намацати метод виховання совєтської “нової людини”. На початку видається, що фільм близько, майже дослівно копіює першоджерело - на користь цього свідчить і той факт, що наратив оформлено закадровим голосом героя-Макаренка, що зачитує уривки зі свого щоденнику, спершу - прямо цитуючи оригінал. З часом це змінюється, коли деякі пасажі зникають, а деякі епізоди, навпаки, з’являються з нізвідки. Чому так було зроблено? Я пропоную аналізувати фільм в дуеті з книжним оригіналом, зважаючи на внесені доповнення і залишені лакуни, і пробувати пояснити причини змін.