Artcriticlab
Про ресурс
Автори
Теорія
Візуальне мистецтво
Книги
Лише кіно
Інтерв'ю
Більше
«Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка став найкращим українським фільмом 2016 року за версією журі Одеського міжнародного кінофестивалю. Фільм про українську заробітчанку Дарину, що відчуває себе сторонньою не лише на чужині, але і в рідному домі, отримав схвальну реакцію і від глядачів: зали кінотеатрів повнились людьми у віці 50+, які вже мали власний досвід заробітків. На презентаціях жінки розповідали акторам власні заробітчанські історії — почасти більш драматичні, ніж сюжет «Гнізда». Більшість з них об’єднувала центральна жіноча фігура, яка може покласти ціле життя на допомогу рідним — але все одно лишитись для них парією.
«Я узнал, что у меня есть огромная семья!» — з радістю трирічної дитини декламує Данило Багров, одіозний персонаж Сергія Бодрова-молодшого, натираючи ствол пістолету. У попередній сцені цей квазіпатріотичний віршик дійсно декламувала дитина — школяр, приблизно п’ятикласник. Десь на тому ж рівні зупинився і психологічний розвиток головного героя фільмів «Брат» і «Брат-2» — протагоніста-вбивці Данила Багрова, кумира 90-х.
Світ сходить з глузду через «Гру в кальмара» — нам подобається боятись безпечно, під захистом чотирьох стін. На противагу різкому насиллю і кривавій жорстокості «Гри», в історії кінематографу трапляють-ся фільми, які лякають тонкіше, ніж пострілами в лоб та фонтанами крові в кадрі. Фільми Джоеля Шумахера, Ніла Джордана та Френсіса Копполи жахають кра-сиво — й не так декораціями чи зубами головних ге-роїв. Людськими стосунками: надіями, зрадами, зла-мами — і зболеною любов'ю, яка інколи приймає неприродні форми.
