Переосмислення бабусиної гордості:

 рецензія на скульптуру «Кришталева мрія» Михайла Алексеєнка

17 грудня 2020 р. у Центрі сучасного мистецтва М17 відкрилася виставка “Roots and Pollen” («Коріння і пилок») робіт номінантів премії М17 Sculpture Prize. У 2019 р. ЦСМ М17 спільно з Adamovskiy Foundation ініціювали створення дослідницького напрямку M17 Sculpture Project, а в його межах заснували премію М17 Sculpture Prize. Подія цікава тим, що фундатори представляють її як першу та найбільшу в Україні професійну премію для скульпторів. 

Здається, на цьогорічній виставці було представлено ледь не всі види сучасного тривимірного мистецтва від медіаінсталяцій до робіт з живого моху, будівельних елементів,  кераміки та кришталю. Важливість впливу коріння, походження, особистого досвіду для людського та суспільного світосприйняття об’єднала 12 художніх проектів 13 номінантів і номінанток (з них двоє працюють у тандемі):

  1. Михайло Алексеєнко із проектом «Кришталева мрія».

  2. Василина Буряник із проектом «Сльози, що твердіють, та кров, яка не згортається».

  3. Катя Бучацька із проектом “Preset”.

  4. Данило Галкін із проектом «Зорепад».

  5. Влад Голдаківський із проектом «Залізна завіса».

  6. Василь Грубляк із проектом «Еґреґор».

  7. Марта Дяченко із проектом «Літаючий острів».

  8. Андрій Кириченко із проектом «Книги».

  9. Тарас Попович із проектом «Лабіринт часу».

  10.  Анна Тарадіна із проектом «Гербарій».

  11.  Данило Шуміхін із проектом «Нестійкі зв’язки з майбутнім у даних умовах».

  12.  творча група Богдан Локатир & Маргарита Журунова із проектом «Не/втручання, або Об’єкт з натури».

Робота «Кришталева мрія» Михайла Алексеєнка – це  тендітна, але водночас помпезна вежа із міцного, добротного кришталю радянської епохи. Увінчується двохметрова конструкція шпилем у стилі сталінського ампіру, в якому вгадуються риси герба СРСР.

Фото - М17

Розпочну з авторського пояснення концепції художнього проекту: «Після смерті моєї бабусі залишилося багато кришталю. Вона збирала і ретельно зберігала його, як і багато “пострадянських” громадян. Використовувати кришталь за призначенням у родині було заборонено. Бабуся берегла його для особливої події. Яка так і не відбулася. Бабусі вже давно немає серед живих, а мрія залишилася. Радянська ідеологія будівництва кращого життя, стрімкий рух угору, пафосна велич знайшли свій відбиток у побуті звичайних людей. А їхня крихка мрія лишила по собі тінь – відчуття мінливості та нестабільності всього, що існує».

Така собі ілюстрація комуністичної утопії. Віра у віртуальну реальність «світлого майбутнього» та «довгого щасливого життя». Наші родичі так довго жили у цій ілюзії дійсності, що нам потому залишилися щемливе нагадування про їхній самообман і переданий у спадок «синдром відкладеного щастя». Втім, декому, як автору композиції, дісталася ще й дбайливо збережена бабусею колекція кришталевого посуду. 

А комусь залишилися килими, раніше розвішані на стінах, або набори порцелянових рибок – впевнена подібне придане є в кожній другій сім’ї. Придивіться: ці предмети – символи нездійсненої мрії мільйонів людей. Ніби вони охороняли ці скарби для якогось іншого життя, вже після цього. 

Експертка Відбіркового журі Премії Хелен Фібі зауважила: «Мій вибір проекту Михайла Алексеєнка зумовлений кмітливістю пропозиції та її соціальною заангажованістю. Проект робить цікаві політичні відсилання, але через особисту історію і предмети з цієї історії. Рідкісний талан митця – зробити аспекти власного життя релевантними життям інших, значущими для багатьох людей як на персональному рівні, так і на рівні національної історії».

Індивідуальна пам’ять не може існувати незалежно від соціальних контекстів. Вона формується в межах того, як соціальна група (суспільство чи нація) створює загальне уявлення про власне минуле, що відображає та забезпечує ідентичність цієї групи. Колективні спогади підтримують трансляцію важливих для спільноти знань про минуле між поколіннями. Таким чином художник Михайло Алексеєнко через особисті спогади звернувся до колективного досвіду, знайомого усім українцям.

Попри несерйозну репутацію радянського кришталю багато українців зберегли до нього трепетне відношення. Адже цей атрибут радянського інтер'єру є уособленням зв'язку поколінь. Я знаю історію, коли онука відчайдушно намагалася зберегти пам'ять про бабусю. В результаті майже уся «кришталева мрія» розтрощилася при перевезенні на Африканський континент, проте дивом вцілів чеський набір – бабусина гордість – наймиліший серцю радянської людини.

Не існує людини без коріння та спогадів. За ланцюжком: кожному залишиться спадок і кожен згодом передасть свою спадщину майбутнім поколінням. А ще пам'ять, якими ми були. Скульптура «Кришталева мрія» – влучно й дотепно змальовує радянський тип людини та його традицію нагромаджувати утилітарні речі. Ідеологія – це бур’ян, який складно викорінити навіть протягом 30 років.  Ще досі існує багаж установок й обмежень часів СРСР – від законодавства, медицини й системи освіти до стереотипів, цінностей та особистих стосунків. Пострадянський елемент присутній навіть у поколіннях, народжених в незалежності, – я  бачу в цій роботі соціально-політичне послання та додатковий привід замислитися про зв'язки поколінь.

Кришталева мрія1.jpg
Кришталева мрія2.jpg