Модернізація модернізмом

Ця рецензія пишеться із довго витриманою паузою та в умовах, коли постійна експозиція «Модернізм в Україні» за півроку своєї публічності отримала лише декілька анонсів та ще менше рецензій, а потім була зачинена на карантин.

Утім наразі тривають послідовні етапи виходу з карантину, тож команда NAMU робить усе необхідне, щоби прискорити відкриття та зробити музейний простір безпечним та доступним. 

 

 

 

 

Лев на вході до музею. Джерело фотографії: сторінка NAMU у Facebook


 

Реновація — вибачте за тимчасові незручності

Вже більше трьох років триває інтенсивний процес трансформації Національного художнього музею України (NAMU) у сучасну привабливу культурну інституцію. За останнє десятиліття будівля на вулиці Грушевського витримала чимало: від 22 січня до 15 березня 2014 року музей було зачинено у зв'язку із революційними подіями в урядовому кварталі. Прикметно, що саме у той час, коли на першому поверсі цілодобово чергували музейні працівники із вогнегасниками, на другому поверсі тривала виставка "Українська лінія модерну (на лінії вогню)". Кураторкою тоді виступила Ольга Жбанкова, а сама експозиція займала п’ять залів, складаючись з робіт Богомазова, Мурашка, Нарбута, Маневича, Кричевського, Максимовича, Жука, Холодного, Новаківського, Котарбінського, Врубеля, а також модерних предметів декоративного мистецтва.

 

Ще 6 років тому квиток до музею для студентів міг коштувати увосьмеро менше, аніж зараз — 5 гривень. Низька прибутковість та гордіїв вузол казначейських розрахунків стали причиною вагомих змін — музей вдався до краудфандінгу, який виявився доволі результативним механізмом.

 

У липні 2016 року у NAMU коштами меценатів та прихильників було здійснено масштабні ремонтні роботи, зокрема щодо освітлення та облаштування залів другого поверху. 

 

Вид на нове природне освітлення згори.

Джерело фотографії: сторінка NAMU у Facebook

 

Двома роками пізніше, влітку 2018 року, обидва поверхи музею зачинили на реставрацію. Протягом кількамісячного періоду зазнали відновлення мармурові сходи та підлога, рецепція та музейна крамничка були переоформлені у синьому кольорі. 23 грудня 2018 року відреставровані двері музею відчинили для відвідувачів: став доступним перший поверх. Тоді ж, ніби започатковуючи тренд візуальної впізнаваності історичних київських музеїв (через рік новою айдентикою хизуватиметься Музей Ханенків), NAMU отримує сучасний брендинг та шрифти від Banda Agency, розроблені на волонтерських засадах.

 

 

Нова айдентика від Banda Agency.

Джерело фотографії: The Village Ukraine

 

Проте реставрація другого поверху тривала довше — майже півтора року, і він поновив свою роботу лише 29 листопада 2019 року. У цей день відкрилася експозиція «Модернізм в Україні».

 

Всі ці слушні стратегічні кроки сприяють еволюції “державного динозавра” і свідчать про те, що команда музею розуміє, як твориться культура сьогодні. Можна погодитись із висловом директорки NAMU Юлії Литвинець про те, що за музеєм стоїть історія, традиція, колекція, знання, і зрештою, державна політика.

Директор ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного Владислав Берковський та генеральна директорка NAMU Юлія Литвинець на відкритті виставки 29 листопада 2019 року на тлі картини Миколи Івасюка “В’їзд Богдана Хмельницького у Київ” (1912).

Джерело фотографії: NAMU

 

 

Перший поверх
 

Логіка музейного простору передбачає хронологічний огляд, таким чином глядач проходить крізь історичні етапи українського мистецтва: від іконопису раннього Середньовіччя та козацького бароко до шевченкової графіки та романтизму ХІХ століття. Звісно, можна одразу піднятися сходами на другий поверх, який довго був зачинений, однак саме в останній залі першого можна ознайомитися із новим незвичайним проектом —  “Підслуханий музей”.

 

Афіша проекту “Підслуханий музей. Пейзаж”.

Джерело фотографії: NAMU 

 

Насправді, ця зала завжди була імпресіоністичним переходом до нової історії мистецтва, про що свідчать твори Михайла Беркоса, Петра Левченка, Володимира Орловського. З ініціативи команди музею композиторами Олегом Шпудейком та Олексієм Шмураком тут було реалізовано музичний супровід, і тепер у кімнаті чутно мінімалістичні звуки, що налаштовують на медитативне споглядання картин. Час від часу мелодія, що лунає із восьми акустичних колонок, доповнюється реалістичними звуками: скрипотом колес, іржанням коней, плескотом річної води та стрекотінням цикад. Таке аудіальне рішення змушуює глядача сповільнитися, але також ставить питання про музеєфікацію справжніх звуків природи і те, наскільки часто ми їх чуємо у реальному житті.

 

Отже, в такий спосіб класичне мистецтво першого поверху стає символічним підґрунтям для модернізму, який можна назвати уявною надбудовою митців до художнього методу минулих століть. 

Світло другого поверху 

У трьох залах другого поверху відкрили відреставровані світлові вікна, передбачені першопочатковим архітектурним планом. Таким чином, вони стали нагадувати приміщення Національного художнього музею Грузії, у якому таке саме природне освітлення в ідентичних залах другого поверху слугує для експонування картин Ніко Піросмані. 

Вигляд нової зали.

Фото: Марія Павлюк. Джерело фотографії: YourArt

Експозиція  «Модернізм в Україні» зосереджена у чотирьох залах («Пробудження», «Пошуки нових форм», «Національна версія», «У компромісі з ідеологією»), які втілюють кураторську ідею — розподіл творів за модерністськими напрямами. 

Перша зала незмінно зосереджена навколо величезного програмного твору Миколи Івасюка “В’їзд Богдана Хмельницького у Київ”. Обабіч цієї візуальної магістралі можна побачити тепер вже дійсно імпресіоністичні пейзажі Абрама Маневича, Олександра Романова, відому “Казку про дівчину та паву” Петра Холодного, портрети Федора Кричевського та Олекси Новаківського. Мешканці українських міст стали новими художниками, які хотіли дослідити все те, що відбувалося навколо них, а надто — відчути. Кожний індивідуальний погляд ставав вільною правдою про природу та людей довкола.

 

Петро Холодний. Казка про дівчину і паву. 1916.

Джерело фотографії: NAMU 

 

У другій залі відразу привертає увагу картина Анатоля Петрицького “За столом” (1925), за яким насправді нічого немає. Це ніби передчуття скорого штучного голоду, вчиненого радянським режимом. Батарея ж, зображена на картині, слугує образом осередка тепла в оселі. Натомість надовго стане болісною комунальною проблемою кожної родини в СРСР і навіть у незалежних республіках після його зникнення.

Картини Давида Бурлюка в свою чергу дуже карнавальні та кольорові. “Жінки жарких країн” за мотивом нагадують мешканок Ноа Ноа у Гогена — таїтянок у гармонійному світі фольклору та зірок, екзотичних плодів та чарівних ароматів. 

Картина Дмитра Шавикіна “Вокзал” зображує архетиповий модерний сюжет — прибуття потягів. Категорії прискореної мобільності, прогресу, міці залізної дороги є властивими для тогочасного мистецтва. Власне, у 1870 році саме враження від першої залізниці у Великобританії і картин Вільяма Тернера лягли в основу імпресіоністичного бачення Клода Моне. 

 

Дмитро Шавикін. Вокзал. 1937.

Джерело фотографії: NAMU

 

Крім того, видається показовим, що через століття саме у будівлях колишніх вокзалів влаштовутимуть художні музеї. У ХХІ столітті у Берліні та Парижі саме в таких просторах експонуватимуть модерністські твори. 

 

Не відразу примітні скульптури Олександра Архипенка, зокрема подарована музею 5 років тому та експонована вперше «Жіночий образ» (1925), у цій залі є вдалим за формою доповненням до строкатих полотен.

 

Загалом, друга зала дуже вдало дає розуміння пошуку нових форм та засобів вираження на зламі століть. Знаходячись тут, особливо після першого поверху, глядач може зрозуміти, який злам відбувся у світі у першій чверті ХХ століття: після засилля академізму художники нарешті довіряють творчій інтуїції і проголошують людину та її мистецтво самоцінними, а відтак композиції, кольори і смисли формуються як ніколи раніше — рішуче, яскраво, вільно. 

 

Третя зала сконцентрована на темі гуртової праці, тут можна побачити пилярів, пастухів, збирачок помідорів і яблук. Саме так, у монументальний спосіб утверджувалася ідея колективу. Цьому також сприяли численні фрески бойчукістів по всій УРСР, ескізи яких експоновано на центральній панелі зали. У цей період на мистецьку сцену виходить ідеологія.

 

Олександр Богомазов. Пилярі. 1927–1929.

Фото: Василь Артюшенко. Джерело фотографії: DT.UA

 

Завдяки Левам музею на стінах з’явилися відреставровані полотна Михайла Бойчука, Івана Падалки, Олександра Богомазова.

 

 

 

 

 

 

Федір Кричевський. Триптих Життя. 1925-1927. Ліва частина. Кохання. Полотно, темпера.

Джерело фотографії: Texty.org.ua

Федір Кричевський. Триптих Життя. 1925-1927. Центральна частина. Сім'я. Полотно, темпера.

Джерело фотографії: Texty.org.ua

 

 

Федір Кричевський. Триптих Життя. 1925-1927. Права частина. Повернення. Полотно, темпера.

Джерело фотографії: Texty.org.ua

У цій залі візуально переважає триптих "Життя" Федора Кричевського, який являє собою синтез сецесії та народної культури. Центральна частина саме цього твору представляла Україну на Венеційській бієнале 1928 року. 

(Не)вдалий роман авангарду з революцією

Четверта зала експозиції є найпросторішою та найтривожнішою. Вона зустрічає відвідувача наративом Спецфонду, окрема виставка якому була присвячена у NAMU у 2015 році. Картина Григорія Хижняка, що ніби режимним тавром відмічена позначками, дуже показова у сенсі цензурування ідеологічно ворожого мистецтва.

 

Григорій Хижняк, зворотна сторона картини «Червоні партизани».

Фото: Євген Карєв.

Джерело фотографії: Бабель


 

У повітрі ніби нізвідки лунає неспокійна мелодія, яка стає провісницею карколомних трагедій епохи. Масштабні полотна і скульптурні бюсти пролетаріїв показують нам обличчя нової радянської людини. Промисловість, дизайн, реклама, мистецтво – всі засоби стають задіяні у становленні соціалістичного ладу. 

 

В останньому закутку стає зрозуміло походження напруженого музичного супроводу – це саундтрек фільму, який тут показується. На чорно-білих кадрах 20-х років прискорено рухаються листоноші з вісткою всіма мовами світу про новий комуністичний порядок. Відтепер вся праця і подвиги підпорядковані ідеї боротьби. Всі громадяни є винятково робітниками або службовцями. Нове обличчя держави, зафіксоване у документальній стрічці – натовп. Нова і єдина мистецька істина –- ідеологічна константа. Зараз патетичний задум звучить як передчуття прийдешньої катастрофи, краху ідеалістичної мрії. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оксана Павленко. Хай живе 8 Березня! 1930-1931. Полотно, темпера.

Джерело фотографії: NAMU 

 

Всі зали органічно поєднані та складають цілісність, і експозиція модернізму являє собою приклад якнайкраще використаного простору як місця взаємодії матеріального і духовного. 

 

Чи вдалося?

 

Третій за останні двадцять років варіант існування експозиції українського модернізму нарешті видається довгоочікуваним консенсусом щодо грамотного історичного наративу.

 

Щоправда, трохи сумної іронії зостається: у місці репрезентації української мистецької традиції досить мало відвідувачів суботнім ранком і так тихо, що чутно серіальні діалоги зі смартфону літньої спостерігачки-медіаторки. Проте ця культурна ізоляція все ж сходить нанівець, і музей поступово стає живою істотою – активною культурною установою, яка більше не задовольняється самим лише фактом власного існування. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оновлена рецепція на першому поверсі.

Джерело фотографії: NAMU

 

“Комунікація — найголовніше для менеджера культури. Вміння спілкуватися, переконувати та надихати. Але в першу чергу — любити. Бо у цій сфері щось інше навряд чи зможе бути мотиватором.” — так вважає Ольга Балашова, заступниця директорки з розвитку NAMU. Такий принцип є напрочуд ефективним як для внутрішньої роботи команди музеї, так і для його зовнішньої репрезентації. Саме завдяки промоції стає зрозуміло, що розвиток музею спрямований не тільки на сам позачасовий “храм” та нішеву зацікавлену спільноту, а на широкий загал. NAMU позбувається статусу Ісла де Муерта – Острову Мертвих Митців та Забутих Геніїв – та оприявлює себе на міській мапі, а отже шлях до національної колекції може знайти тепер не тільки той, хто вже його знає, а будь-хто охочий.

лев музею.jpg
світло!.jpg
Нова_айдентика_від_Banda_Agency_фотограф
Директор_ЦДКФФА_України_ім_Г_С_Пшеничног
Підслуханий музей. Пейзаж.jpg
світло!!.jpg
Петро_Холодний_Казка_про_дівчину_і_паву_
Дмитро_Шавикін_Вокзал_1937_Полотно,_олія
пилярі.jpg
Федір_Кричевський_Триптих_Життя_1925_192
Федір_Кричевський_Триптих_Життя_1925_192
Федір_Кричевський_Триптих_Життя_1925_192
хижняк.jpg
Оксана_Павленко_Хай_живе_8_Березня!_1930
namu reception.jpg