Захист і напад українського модернізму

На питання «Чи можна вважати акаунт в інстаграмі формою художнього самовираження?», можна відповідати по-різному, в залежності від того, що ви вважаєте мистецтвом. Але той факт, що інстаграм є майданчиком не тільки для приватного, але й публічного та громадського життя, де обговорюються політика та активізм, у 2021 році не викликає заперечень. Це дозволило мені написати про мистецькі акаунти в соцмережах як про феномен, що заслуговує уваги з точки зору арткритики.

Я планувала написати рецензію тільки про акаунт @ukrainianmodernism (заснований фотографом Дмитром Соловйовим), який є досить популярним місцем (43,5 тисячі підписників на даний момент) для архівування заслуг модернізму. Але незабаром я зрозуміла, що для контексту буде недостатньо згадати тільки його. @ukrainianmosaics (авторства фотографа Євгена Нікифорова), присвячений радянської мозаїці, має 10,2 тисяч підписників; @child_of_socialism з аудиторією в 22,7 тисячі осіб (веде анонімна авторка), як і @ukrainianmodernism, в основному орієнтується на архітектуру, але також постить фотографії мозаїк та скульптур.

 

Оскільки все пізнається в порівнянні, то кількість підписників в акаунтів Мистецького арсеналу й Пінчук Арт Центру - найбільших культурних інституцій, які виставляють українське мистецтво XX-XXI століть - сумарно на 3,6 тисяч підписників менше, ніж тільки у одного @ukrainianmodernism. До такого методу порівняння можуть бути зауваження, але в тому, що українське радянське мистецтво все ще хвилює розум українців (і не тільки українців), сумніватися не доводиться. До того ж, всі акаунти, частково або повністю, мають англомовний текст, що свідчить про інтерес з боку не-україномовної і не-російськомовної аудиторії.  Взагалі, «пострадянська екзотика» - популярна річ серед іноземців, про що свідчать роботи німецького фотографа Кристофера Пугмайра та цікавість таких західних ЗМІ, як Hero [1],  nss magazine [2] або Dazed [3], до специфічної естетики з хрущовками, похмурими дитячими майданчиками та адідасом. 

 

Фото: Кристофер Пугмайр

 

Чим же захоплюються шанувальники модернізму? Ми бачимо найрізноманітніші будівлі, які споруджувалися за часів СРСР: навчальні заклади (корпуси Інституту електрозварювального устаткування імені Патона, корпус КНУБА), готелі («Придністрянський» в Чернігові, «Салют» в Києві), бібліотеки (читальні зали в бібліотеці ім. Вернадського, інтер'єри бібліотеки Київського політехнічного інституту), освітні та медичні установи (Палац піонерів у Львові, лікарня Київського міського центру радіаційного захисту в Києві), заводи й автовокзали, цирки та літні театри, дитячі майданчики й численні житлові комплекси з усіх регіонів України. Якісь об'єкти функціонують за своїм першопочатковим призначенням, а якісь - давно занедбані. Одні є невеликими прямокутними коробками, а інші мають в конструкції химерні сполуки геометричних фігур. Але все це місця громадські, які свідчать про життя й блага всередині міста – те, що зазвичай мають на увазі під «якісною інфраструктурою».

 

Готель «Салют». Фото: Дмитро Соловйов

 

 

 

 

Лікарня Київського міського центру радіаційного захисту.

Фото: @child_of socialism

 

В акаунті @ukrainianmosaics серед мозаїк присутні монументальні соцреалістичні сюжети: збір урожаю, політ космонавта, кування заліза, біг спортсменів, піонери віддають «салют» під зображенням атома. Однак, камерних, ідилічних картин також чимало: хлопчик, що грає на скрипці, на будівлі музичної школи в Бериславі, Чебурашка й Крокодил Гена зі стін дитячого садка на Херсонщині, сови з автобусної зупинки в Кобеляках, Полтавської області.

 

Зустрічається й етнічний колорит із зображенням чоловіків і жінок в традиційних українських костюмах; особливо привертають уваги мозаїки на Західній Україні з малюнками гуцулів. Ці мозаїки надзвичайно строкаті й багато з них мають пропагандистський шлейф, разом з тим вони дуже сентиментальні, що акцентують увагу на міжлюдських стосунках. Тут можна згадати статтю Катерини Дьоготь «Від товару до товариша. До естетики неринкового предмета», де вона відзначала, що споживання в СРСР (до якого відносилося й мистецтво) будувалося на моралі згуртованості стосунків між людьми, без якої вся радянська естетика розсипалася разом із державою [4].

 

Мозаїка на будівлі музичної школи в Бериславі.

Фото: Євген Нікіфоров

 

 

Мозаїка з Чебурашкою та Крокодилом Геною на будівлі дитячого садочка в Херсонській області.

Фото: Євген Нікіфоров

 

Регулярна рубрика для @ukrainianmodernism і @child_of_socialism - висвітлення наслідків "реновації" (ліквідації мозаїк і панно через небажання новими власниками їх реставрувати або через утеплення приміщень) і ситуацій з повним знищенням архітектурних об'єктів заради нової забудови, як правило - житлових багатоповерхових комплексів і торгових центрів. На жаль, такі випадки в Україні відбуваються регулярно. Один з останніх прикладів - плани щодо перетворення Дитячого світу на Дарниці, побудованого в 1987 році, про який написали обидва аккаунти. Також вони однаково звинувачують в цьому український капіталізм, корупцію, суди, політику декомунізації і неможливість на офіційному рівні визнати ці об'єкти як такі, що мають культурну цінність. Я не буду сперечатися з ними в цьому, але зверну увагу на інше - про знесення архітектури та зняття мозаїк зазвичай стає відомо вже постфактум, коли рішення вже прийнято й небайдужі активісти виявляються безпорадними в спробах їх захистити.

 

Сучасний вигляд Дитячого світу та його перший реставраційний варіант.

Фото: Дмитро Соловйов

 

Звичайно, модернізм в цих акаунтах - не той, якому присвячена величезна історіографія (і вона продовжує розростатися далі) та чиї імена – Малевича, Кандинського, Родченко, Вєртова – згадуються на міжнародних виставках. Навіть в класичній праці «Gesamtkunstwerk Сталін» Бориса Гройса він згадується побіжно в контексті «розкладання» авангарду [5]. У сьогоднішній дискусії цей модернізм не має ані ідеї перетворення світу в радикально новій формі (як дореволюційне й ранньорадянське мистецтво), ані атмосфери тоталітаризму під проводом художника-деміурга (як сталінський соцреалізм), ані спроби повернення авангарду в обгортці постмодернізму (як соц-арт). Цей модернізм є буденним, а тому набуває форми художніх об'єктів частіше на фотографіях, ніж на площах, вулицях і у дворах. А вулиця - це репрезентація твого теперішнього часу, на ній найлегше шукати, коли й де життя згорнуло не туди. Богомазов і сталінський ампір - це вже історія, а соц-арт - як «неофіційне», підпільне мистецтво - спочатку не призначався для широкого кола глядачів. Відповідно, те, що документують @ukrainianmodernism, @child_of_socialism та @ukrainianmosaics, стає легкою мішенню. Мистецтво з «модерністських» акаунтів зараз рідко побачиш на виставках в галереях, зате частіше почуєш невдоволення з приводу «сірості й смутку» пост-радянських міст через архітектуру 1950х-1980х.

Однак, назвати художню радянську спадщину доби відлиги, застою й  перебудови забутою також не можна. У 2019 видавництво «Osnovy» і «DOM» представили книгу «Soviet Modernism. Brutalism. Post-modernism. Buildings and Projects in Ukraine 1960-1990», авторами якої виступили фотограф Олексій Биков і дослідниця Євгенія Губкіна. Остання в результаті дала інтерв'ю для «Korydor» до виходу книги [6].

 

Євген Нікіфоров в 2020 році випустив книгу «Art for Architecture Ukraine: Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990» (до слова, як можна помітити, обидві книги вийшли англійською мовою). В 2019 році побачив світ фотобук авторства Олександра Бурлаки «Balcony Chic», присвячений тільки балконам радянських багатоповерхівок. Англомовне видання про Східну Європу «The Calvert Journal» робить добірку з статей про пізньорадянську архітектуру [7]. Видання «The Culture Trip» називає свою статтю «Soviet Mosaics: A Uniquely Ukrainian Art» [8]. Про те, як врятувати мозаїки, наприкінці 2020 року писала «Заборона» [9]. На «Bird in Flight» також виходила стаття про необхідність врятувати модернізм [10]. Все перераховане - це описові проекти й популяризаторські матеріали, а також частка суспільної дискусії, яка зводиться тільки до одного - як захистити мистецтво від забудовників. Інституалізованою ж репрезентацією могла порадувати в першу чергу минулорічна виставка «Ескізи монументальності» в The Naked Room. 

Отже, я повернуся до того, з чого почала. «Модерністські» акаунти вказують на потреби аудиторії, до якої входять і фахівці, й пересічні громадяни, тому це мистецтво, яке не можна ігнорувати. У той час, як на виставці «Відбиток» в Мистецькому арсеналі не експонують радянську графіку [8], а в арт-тусовках відбуваються суперечки, як же нам популяризувати українську культуру та вивести її в європейський контекст, потенційні глядачі самостійно вибирають об'єкти для споглядання, популяризують їх серед іноземців і обурюються, коли ті зникають заради багатоповерхівок в кислотних кольорах.

 

Посилання:

  1. Marcus U. (2018, February 22). The photographers defining a new post-Soviet energy. https://hero-magazine.com/article/116694/the-photographers-defining-a-new-post-soviet-energy/.

  2. Salamone L. (2021, January 9). The evolution of post-Soviet aesthetics. https://www.nssmag.com/en/fashion/24757/post-soviet-aesthetic.

  3. Fedorova A. (2016, June 7). Why post-Soviet is more than just an aesthetic. https://www.dazeddigital.com/photography/article/31347/1/why-post-soviet-is-more-than-just-an-aesthetic-egor-rogalev.

  4. Дёготь, Е. (2005). От товара к товарищу. К эстетике нерыночного предмета. Ruthenia. https://www.ruthenia.ru/logos/number/2000_5_6/2000_5-6_04.htm.

  5. Гройс, Б. (2013). Gesamtkunstwerk Сталин (Russian Edition). Ad Marginem, с. 27-28.

  6. Гладченко, М. (2019, January 20). Евгения Губкина: “Любим мы нашу архитектуру или нет – это не волнует ни девелоперов, ни власть”. Korydor | Журнал Про Сучасну Культуру. http://www.korydor.in.ua/ua/opinions/evgenija-gubkina-modernizm.html.

  7. Eastern Bloc architecture: 50 buildings that defined an era. The Calvert Journal. https://www.calvertjournal.com/features/show/11905/eastern-bloc-architecture-arch-daily.

  8. Sibirtseva, M. (2018, July 7). Soviet Mosaics: A Uniquely Ukrainian Art. Culture Trip. https://theculturetrip.com/europe/ukraine/articles/soviet-mosaics-a-uniquely-ukrainian-art/.

  9. Беловольченко, Г. (2020, November 16). Твори, які розчиняються в урбаністичному пейзажі. Чому радянські мозаїки — це мистецтво та як його врятувати. Заборона. https://zaborona.com/yak-vryatuvaty-mozaiky/.

  10.  Ковальчук, Л. (2018, September 27). Спасите модернизм. Bird In Flight. https://birdinflight.com/ru/vdohnovenie/opyt/spasite-modernizm.html.

  11. Билаш, К. (2020, July 20). ​«Відбиток» в Арсеналі. Декомунізована енциклопедія української друкованої графіки. LB.Ua. https://lb.ua/culture/2020/07/20/462228_vidbitok_arsenali.html.

 

Кристофер Пугмайр.jpg
Готель Салют.jpg
Лікарня.jpg
Хлопчик зі скрипкою.jpg
Гена й Чебурашка.jpg
Дитячий світ.png